Віталій Перетятько

ТЕЩИН ЖАРТ

В день всесвітньої брехні
Львочка Поганка
Сказав тещі, що у нього
молода коханка.
Теща викривила губи:
– Не чеши муру!
В тебе, Льова, нема
сили навіть на стару.
– Це чому ви так рішили?
Яка є підстава?
– Бо на фірмі добирає
цю нестачу Клава.
– Ви би, мамо, подумали,
перш ніж це казати!
Клаві й дома важко ноги
в ліжку розсувати,
А не те щоб на роботі,
де умов немає.
– Дома важко, бо на фірмі
півдня розсуває…
Льова кинувся до жінки,
набив їй фінгала.
Ну а теща: – Нащо, Льова?
Я ж пожартувала.

Віталій Перетятько

ГОНОРЕЯ
В день законної брехні
у Мишка ідея:
«Скажу жіночці сьогодні,
в мене гонорея
І, як піп посеред церкви,
печальний зроблюся,
А тоді: – Це ж перше квітня!!! –
та й розрегочуся».
От прийшов Мишко додому,
закопилив губи,
Зсунув брови і мовляє
до своєї Люби:
– Прости, киця, прости, пташка,
прости, орхідея,
Сам не знаю, де взялося…
в мене гонорея.
Жінка зблідла, затремтіла,
сльозами вмивалась:
– Прости, Мишо, що багато
з іншими кохалась!
Я наївна, легковірна,
душа поетична,
Хіба ж знала, що хвороба
у них венерична…
Миша зблід, роззявив рота,
очі витріщає…
Раптом жінка стрепенулась
і немов злітає:
– Ах ти ж тхір, лайно собаче,
огидний коала,
Я ж тобі у цьому році
іще не давала…

Бежит мое детство по жаркому пляжу,
и пахнут маслины, и ноги в ракушках.
"Облазит" спина, и не верится даже,
что после загара исчезли веснушки.

Стоит мое детство за квасом из бочки
в пузато-стеклянной намоченной кружке.
В шелковице губы,в орехах ладошки.
припрятав конфетку для Светки-подружки.

И семечек жменька в кармане у детства,
и мелочь в кино и на вкусный пломбир.
И от самоката в зеленке коленка
в вельветовых шортах,протертых до дыр.

Умчалось ты,детство, и за поворотом
сигналило велосипедным звонком.
Вспорхнуло над морем,смеясь беззаботно,
махнув на прощание чайки крылом...

Віталій Перетятько

ХТО ТАКИЙ ІГОР, або ДАРУНОК ВАЛЕНТИНА

Під вікнами бутика видний мен страждає:
То дістане гаманця, то назад ховає.
Піт річками ллється вниз – взуття заливає,
«Минус двадцать пять сегодня!» – радіо віщає.
За годину продавець вийшла із крамниці –
Груди светра розривають, рвуть штани сідниці,
Личко янгольське, очища бажанням палають.
– Магазин, шановний пане, скоро зачиняють,
Ви заходьте, не вагайтесь, я вам пособлю –
Підберу дарунок гарний і знижку зроблю.
Ви кому хотіли, пане, дарунок зробити?
– Я хотів би щось пристойне Люсі подарити.
– То заходьте і купуйте, Люся рада буде,
Запевняю, цей дарунок вона не забуде.
– Та у мене грошей мало… – зчервонів мужчина.
– Це, звичайно, є вагома не зайти причина,
Та не цього дня шановний, бо в день Валентина
Має право на дарунок будь-яка людина…
Узяла його за руку, тягне у бутик,
А у нього до асфальту примерз черевик.
Що ж робити? В магазині – ні душі немає,
Сам святий, мабуть, це щастя з неба посилає,
Вийняв ногу з черевика, шкандиба в крамницю
І в уяві вже за груди ухопив дівицю.
Від уяви до реалу пролягла хвилина,
Зачинила зсередини магазин дівчина,
Світло вимкнула, сміється, себе роздягає,
На диван під спів Земфіри
«Хочешь – сладких апельсинов,
Хочешь – вслух рассказов длинных...»
вниз лицем лягає.
«Валентине, бог кохання, дякую за свято!!!
А я ж – скромний, нерішучий – не просив багато,
Я ж лише просив, щоб Люся у цей день дала,
А ти закрутив, святійший, отакі діла!!!».
Притуливсь до кралі щільно, шепче про любов,
А вона йому: – Не надо, сладкий, этих слов,
В день любви и так всё ясно, что тут говорить…
Вы вот здесь меня целуйте! Здесь – нужно давить!
А сюда засуньте пальчик! Язычок – сюда!
Да!!! Вот так!!! Возьмите ниже, не надо стыда…».
Дві години працював язиком, руками,
Вона ж пестила його ніжними словами:
То жеребчиком, то левом, то верблюдом звала,
Іноді кричала сильно, іноді стогнала.
Накричавшись, настогнавшись, промовила стиха:
– Біжіть, пане, до аптеки, щоб не мати лиха.
– Та я вірю вам, панянко, за себе ж ручаюсь –
Щокварталу у лікарні я перевіряюсь,
А у мене вже два роки не траплялось цього,
Бо я, панно, окрім вас, не хотів нікого!
– Ну, як так, то хай і так, це вже ваша справа…
– Я ЛЮБЛЮ ВАС! ВИ БОГИНЯ! ВАЛЕНТИНУ СЛАВА!
Шість хвилин тривало свято, незабутнє свято,
Бо тепер і Люся грОшей віддає багато –
Венерологу, аптеці, знахарю з села,
Бо й вона в день Валентина Ігорю дала.

Віталій Перетятько

ЩАСЛИВА ДРУЖИНА

В День святого Валентина
Гарний муж Левко Ряднина
Лідочці придбав браслет,
Телефон, троянд букет,
Шубу дорогу, помаду
І два серця з шоколаду.
А дружині – три тюльпани,
Засіб миючий для ванни,
Валентинку із магнітом
Та халат, що гріє літом.
І в цей день жона-Ряднина
Скалить зуби, мов дитина,
Бо Альоша для Світлани
Притягнув лише тюльпани.

Одесса - городов царица!
она принцесса всех времен
в ней может многое случится
и выход мы всегда найдем.

Зайдешь под город, в катакомбы
и осознаешь мир былой...
тут главное не заблудиться
тут вход один и вход другой.

На Думской жизнь бурлит, кипит
и Дюк на море все глядит.
Ведь он встречает моряков
и помнит наших стариков

Мальчишками с игривой сутью
и хулиганами порой...
что прятались в тени уютной
тени каштанов, под листвой...

Маяк сигналит морякам
и помогает им в пути
Что б наши моряки не сбились,
что б до брегов могли дойти!

Карадаг
Туда – где волны пенятся у скал
Туда, где мы вдвоем ходили в горы
Там жизнь познаем – мудрость аксакал
Там песнь ветров услышим хоры.
Туда нас жизнь зовет и манит Карадаг
«Базальтовое пламя чародея»
И нет нам боле радости наград.
Не променяю горы на бродвеи!

В Одессе зимой часто пахнет весной,
Запах этот - необыкновенно густой,
Я сравню его с маслом на хлебе.
И ликую, что это случилось со мной,
Ведь я знаю его, и дышать им смогу,  
Во времена, когда буду на небе.
 
Наблюдать я за городом стану с небес,
Страстей человечьих закончится бремя,
И откроется сердце для Божьих чудес,
Мне их так на земле не хватало все время.
 
Искупительным станет смиренья обет.
Любовь вспыхнет вспышкой мгновенной,
А души, как фонари, изливать начнут свет,
Назову я их сердцем огромной вселенной.  
 
Вот такими я увидела сверху людей.  
Если Боги мы все, он нам даст для сравнения:
Быть на месте его, узнать сущность идей,
Чтоб вернуться назад без сомнения...
 

Ты силен, значит ты одинок
За тобою, конечно, метется толпа
Все хотят поделить твой лавровый венок
И чем больше народа, тем уже тропа  
 
Ты умен, значит ты одинок
Не понять никому твоих свежих идей
Ум пополнять научился и смог
Лишь спрятавшись в мире своем от людей  

Ты влюблен, значит ты одинок, 
Ведь в другом только любишь себя
Эгоизма в себе не преступишь порог
И кто ж воспитал то так чутко тебя? 

Ты красив, значит ты одинок
Мысли живут по формуле "тело"
На первый взгляд, вроде бы это порок (хм)
Какое другому до этого дело

Ты счастлив, значит ты одинок
А это прекрасно, дари одиночество
Да будет урок этот каждому впрок
Мир имя твое, а искренность отчество!    

Віталій Перетятько

ВСТРЕЧА

– Ванюша, ты??? Иван Портянка?!
– Ну, я. А что так изменился?
– Да нет, но говорили люди, что ты, Ванюша, утопился…
– И что?
– Так это все неправда!!! А я на кладбище бывал
и о твоей жене, Катюше, такое от людей слыхал…
– И что слыхал?
– На девять дней вспотела Катька от лезгинки
и посылала тебя, Ваня, ниже пупка и ниже спинки.
– Да мне все это безразлично, ведь знаешь, главное, Петруха,
чтобы при жизни не послала тебя туда какая шлюха…
– Не понял, Вань… а где сейчас ты???
– А ты еще не догадался?
– Да нет, Иван….
– Ты тоже, друг мой, водички в речке наглотался.