Прийшла українка до Бога

Прийшла українка до Бога,
вклонилась низенько з порога:
Всевишній, мій Отче, вітаю!
Прийшла я з прекрасного краю,
де хліб на полях колоситься,
найкращі жита і пшениця,
у нас всього вдосталь, є море,
ліси і степи, ріки й доли.
Створив Ти красиву країну,
і мову нам дав солов’їну.
Було б усе добре, але «старший брат» віками нам заздрить,
все хоче забрать,
а нас поневолити і підкорити,
кров’ю вкраїнською землю полити.
І стогне тепер Україна...
Де квітли міста-там руїна.
Де діти сміялись щасливо-
дивитись без сліз неможливо.
Дослухав українку Господь,
і лагідно мовив: Заходь.
Я знаю і бачу все з Неба,
це ваші уроки, так треба.
Приклав до чола їй долоню,
спокійно сказав: Моя доню,
вже скоро скінчаться страждання,
ви винесли випробування.
Готую для вас тепер просвіт,
віднині почнеться ваш розквіт.
Ви стали міцні, як ніколи,
ви всіх об’єднали навколо,
ви стали могутні і сильні,
й навіки залишитесь вільні.
Вклонилася жінка до Бога,
і зникла за Сяйвом порога.
Понесла цю звістку в країну,
в кохану, свободну, єдину.